 |
| Катажина Якубовська-Кравчик і Матеуш Сора. Фото авторки статті |
Розмовляла Анна Kоженьовська-Бігун - КУЛЬТУРА - №11, 2013-03-17
Розмова з Катажиною Якубовською-Кравчик і Матеушем Сорою, організаторами Міжнародних майстер-класів з іконопису в Новиці
Звідки взялася ідея майстер-класів з іконопису в Новиці?
Матеуш СОРА: Сенс заходів у Новиці – широкий. Ці заняття, співорганізатором яких від самого початку, з 2009 р., стало Братство греко-католицької молоді «Сарепта», є одним з декількох проектів, що їх здійснює Товариство друзів Новиці. Ми організовуємо не тільки семінари з іконопису, але й, наприклад, спільно з товариством «Маґурич» ремонтуємо покинуті кладовища з часів І Світової війни, зі «Сарептою» проводимо театральний фестиваль на зламі квітня і травня, беремо участь у фестивалі «Jazz Bez».
Пригода з сучасними іконописцями розпочалася в нас тоді, коли ми шукали виконавця ікони, яка мала потрапити до православної церкви Архангела Михаїла у Прислопі. Я тоді думав, що сучасна ікона – це тільки Юрій Новосільський. На своє здивування, я познайомився з досить цікавими нинішніми майстрами іконопису. Їм усім, звісно, доводиться мати справу з «тінню Новосільського». Однак постають дуже цікаві та ориґінальні роботи. Врешті-решт ми замовили ікону в Малґожати Давидюк з Перемишля. Малґожата показала мені свої праці, які були натхнені іконописом. Вони здавалися мені настільки цікавими, що ми 2008 р. влаштували Малґожаті виставку в рамках театрального фестивалю «Інновиця». Точкою повороту стала зустріч з проф. Романом Василиком з Академії мистецтв. Я поїхав до нього до Львова і зумів переконати, щоб він навідався до Новиці зі своїми учнями. Умовою, що її висунули львів’яни, була участь у семінарі духівника. Це вдалося зробити – і тодішні заходи загалом трохи нагадували чернече життя: постійний ритм дня, молитви, спільні трапези і праця.
Коли ми організували перші майстер-класи, ми знали, що треба популяризувати добрих сучасних митців, які фактично не мають можливості показати своїх робіт у ґалереях. Їх можна побачити або в церквах, або десь на приватних квартирах. Саме тому ми до Новиці запрошуємо цікавих сучасних художників, а створені в ході занять праці демонструємо на післяпленерних виставках у Польщі, в Україні та Білорусі. Ідею майстер-класів позитивно оцінив архиєпископ Іван Мартиняк, який надав заходові свій патронат.
У традиційному мисленні ікона повинна бути копією – і кожна з них є однаково чудотворною…
М. С.: Це не так. Не треба навіть їхати до львівського музею Андрея Шептицького – вистачить просто піти до музею в Сяноці або в Ланьцуті й побачити, що це мистецтво розвивалося в будь-які епохи. У випадку «новицьких» ікон деякі теми були розглянуті і «традиційно», і «по-сучасному». Для прикладу, ікони пророка Іллі чи Преображення Господнього. Звичайно, є люди, для яких погляд на ікону зупинився на естетиці кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Проте, якщо подивимося на образи XV–XVI ст., то побачимо, як змінювалися ікони в залежності від часу, коли вони поставали.
Катажина ЯКУБОВСЬКА-КРАВЧИК: Якщо в іконі звучить сучасна мова, це абсолютно не означає, що тут порушено канонічність. Іконописці дуже чутливі на збереження певної ієрархії та перспективи.
В чому різниця між сучасною іконою і старовинною?
К. Я-К.: Питання в тому, наскільки вони відрізняються взагалі… Пригадаймо хоча б образи Петра Холодного…
М. С.: У канонічному сенсі вона й далі залишається іконою. Але візьмімо, наприклад, ікони Дмитра Гордиці. Видно, що автор свідомо цілеспрямовано черпає з експресіонізму. Є також явне натхнення наївним мистецтвом – хоч би в Олі Кравченко.
Ви пропонуєте теми учасникам майстер-класів?
М. С.: Спершу ми не підказували тем – і в результаті виявилося, що в нас було 10 ікон Христа Вседержителя і 5 або 6 образів Спаса Нерукотворного. Наступного року ми вже підготували перелік тем на вибір. Деякі теми, звичайно, повторяються.
К. Я-К.: Якщо теми й повторюються, ці ікони великою мірою є авторськими. Вони не є класичними копіями. Вони – дуже різні, і навіть якщо є одна й та ж тема, можна побачити, як різні митці її інтерпретують.
Але ви завжди маєте загальну тему майстер-класів?
М. С.: Так, спершу це був Спаситель. Відтак – Богородиця й посланці Бога зі Старого Заповіту. В загальному сприйнятті це була Марійна ікона. У Польщі вона передусім асоціюється з Ченстоховською Матір’ю Божою. Але ми прагнемо передати все багатство сакрального мистецтва.
Як ви вибираєте учасників майстер-класів?
М. С.: Через наших партнерів, наприклад, Львівську національну академію мистецтв. Щоб приїхати на майстер-класи, треба отримати схвалення, наприклад, проф. Романа Василика чи Костянтина Марковича.
К. Я-К.: Ідея майстер-класів – в тому, щоб зустрілися і професійні художники, й аматори. Новиця стала місцем, де митці з різним рівнем можуть обмінятися досвідом, де дійсно зустрічаються творці різних конфесій і представники різних шкіл іконопису.
М. С.: Цей наш проект «вистрілив» у час відродження зацікавленості іконою.
Ну саме: з’являється твердження (навіть у «Нашому слові») нібито відбувається комерціалізація ікони, що ікона повинна зберігати свій сакральний вимір, а не блукати по виставках…
К. Я-К.: Ці виставки мають свою специфіку: вони розпочинаються зі спільної молитви, у них беруть участь люди різних віросповідань. Прекрасним прикладом є Луцьк. Там на відкриття виставки, співорганізатором якої традиційно є польське консульство, а улаштовують її в залі Спілки художників Волині, приходить римокатолицький єпископ, представники греко-католиків, Православної церкви Московського і Київського патріархатів та Автокефальної. Ікона стає пунктом, в якому всі вони можуть зібратися, молитися разом, розпочинати натхненний іконою діалог.
М. С.: На наших вернісажах дуже часто виступають хори. Цього року на вернісажі у Львові з концертом церковних піснеспівів виступила Наталка Половинка. Це – не повсякденні речі.
К. Я-К.: Дуже сильною подією завжди є церемонія відкриття виставки після пленеру в Замлинні на Волині. Щороку приходить усе село, розглядаючи це як молитовну подію. Для цих людей особливо важливим є сакральний вимір, а не художній. Показовим також стало запрошення нас до Жировичів – центру білоруського православ’я.
 |
| Новицька ікона авторства Остапа Лозинського – також, можна сказати, некласична, через наявність Никифора й Антонича, але добре узгоджується з культурними традиціями місця, де була створена. Фото Вацлава Буґна |
Що пізніше відбувається з іконами, які постають під час майстер-класів у Новиці?
М. С.: Дуже часто ці ікони потрапляють до храмів, передаються як подарунок тим, хто будь-яким чином підтримує наш проект. Організатори майстер-класів залишають за собою право на одну роботу від кожного учасника – це тому, щоб в недалекому майбутньому мати можливість представити збір сучасних ікон. Такого збору ніде сьогодні нема. Поки що ці ікони, відкладені після кожних майстер-класів, будуть представлені у греко-католицькій парафії містечка Криниці-Здрою, яка є осідком «Сарепти».
К. Я-К.: Прекрасним прикладом є хоча б каплиця в Новиці. Вже два роки туди потрапляють нові й нові ікони. Сподіваємося, що невдовзі там буде іконостас.
М. С.: Навколо цього проекту хочемо запустити різні громадські заходи. Майстер-класи в Новиці є джерелом натхнення для багатьох різних починів – таких, як уже згадуваний пленер у Замлинні. Навколо наших виставок організовуються колеґи з Кракова, Люблина, Луцька та Львова. Натомість ті ікони, що не переходять у власність нашого товариства, автори просто продають. І в цьому – нічого поганого.
Але ж вам закидають комерціалізацію ікони!
М. С.: Я Вас запевняю, що це бізнес, на якому не можна заробити – нам самим щороку ледве вдається скласти бюджет. Митці, які беруть участь у наших семінарах, досить часто самі вперше зустрічаються в Новиці. Новиця стає місцем, де можна не тільки разом помолитися, але й подискутувати про живопис. Майстер-класи – це завжди свого роду конференції, ми запрошуємо теоретиків та істориків мистецтва, богословів, знавців музейної справи й архітекторів. Останнім разом ми говорили про сучасну ікону в історичних приміщеннях. Однак наші амбіції – значно ширші.
К. Я-К.: Майстер-класи відбуваються у вересні, коли ще можна розписувати церкви. Митці часто відмовляються від цього заняття, щоб приїхати до нас. Виявляється, що два тижні, проведені в Новиці, – це те, задля чого варто відмовитися від заробітку.
Про що митці сперечаються?
К. Я-К.: Про те, наприклад, коли ікона перестає бути іконою.
М. С.: Я був свідком такої ситуації. Я увійшов до кімнати одного з митців, де на столі лежав чудовий ескіз. Але ікона з того не вийшла, бо композиційно фіґура Христа була дещо зміщена. На думку автора, це був образ на релігійну тематику, а не ікона.
Якою буде тема наступних майстер-класів у Новиці?
М. С.: Мученики та сповідники. Наступним разом ми завершуємо певний тематичний цикл, але в нас є ідеї стосовно того, що робити далі. Майстер-класи мали стати одноразовою подією. Я ніколи не думав, що цей проект може тривати п’ять років. Але це викликало неймовірне зацікавлення. Бачимо, що відвага організаторів і засновників не є перешкодою в представленні ікон, навпаки – у нас це плюс.
